9 травня чергували з хлопцями в Парку Слави. Багато ветеранів просто не прийшло на покладання квітів. В когось не той вік, хтось просто не розумів чому до них таке негативне ставлення. Війна це мільйони життів. Кривава війна. Вони ж воювали за нашу ж країну, вони ж герої, чи вже ні? Було відчутно якийсь біль. Ветерани гордяться цим днем, бо для них це День Перемоги. А для нас дня Перемоги вже нема?
9 травня це Перемога чи день жалоби? В Тернополі в міській раді переписують історію і кажуть, що відбувся день жалоби. І це кажуть ті, хто не бачить будов в парках міста. А як же Перемога? Чи через декілька років ми станемо на коліна і будемо просити, аби нас і наших дідів пробачили за ту війну? Це те саме, що просити вибачення у Януковича за Майдан.
Я вчив історію – у війні є переможець, а є той, хто програв. Той хто програв платив репарації. Найцікавіше те, що гроші платили країнам СНГ. Де ділись гроші, які німці платили Україні? Зрештою, ми не можемо навіть розібратись де гроші, які збирали для “майданівців”.
Чи є народ, який не знає своєї історії? Я дивився як йдуть ветерани після того, як кожен з них поклав квіти до вічного вогню, який горить хіба в серцях і думав, а що буде в майбутньому? Колись хтось скаже, що перемога на “Майдані” це не перемога, а день, для прикладу, Суму. І що? Будемо теж мовчати? В мене друзі були на Майдані, я був… То ж чому мовчимо коли в кожного діди були на війні?
Згадуючи минулий рік хочеться запитати – ті 15 хвилин радості ветеранів при покладанні квітів були варті того всього цирку, який відбувався за сприяння ВО “Свобода” в Тернополі та Львові?
Втім коли я вже йшов з Парку Слави я бачив молодь, яка йшла з квітами до постаментів Живову, Танцорову, Карпенко та іншим… Бачив дітей, які йшли за руку з ветеранами. То може ще є надія на те, що ми не забудемо свою історію?
Щиро, Андрій Любецький.
http://youtu.be/KPX8CXgrggs